Березень 29

Кирило Розумовський

 Кирило Розумовський. Художник Батоні Помпео Джиролано. 1766

 

 Кирило Григорович Розумовський (18 (29) березня 1728 – 9 (21) січня 1803) — військовий, політичний і державний діяч. Останній гетьман Війська Запорозького. Представник козацького роду Розумовських. Граф Російської імперії, генерал-фельдмаршал.

Народився 18 (29) березня 1728 року в Гетьманщині, в селі Лемеші Козелецької сотні Київського полку в сім’ї козака Григорія Розума. Старший брат його, Олексій Розумовський, 1731 року завдяки чудовому голосу потрапив до придворної капели в Петербурзі й став невдовзі фаворитом Єлизавети Петрівни, а після її вступу на престол 1741 року дістав від неї високі чини камергера та генерал-поручика і 1742 року таємно обвінчався з нею. Олексій Розумовський мав великий вплив при імператорському дворі й домігся багатьох пільг для козацької старшини, сприяв відновленню гетьманства на Лівобережній Україні.

За допомогою брата Олексія був викликаний з рідного села Лемеші до Санкт-Петербургу, звідки посланий був, під опікою адьюнкта Академії Наук Григорія Теплова, на навчання за кордон (Німеччина, Франція, Італія), де перебував у 1743–1745 рр. У 1743-1745 роках навчався в університетах Кенігсберга, Берліна, Геттінгена, Страсбурга під керівництвом відомих вчених Ейлера та Штрубе. У червні 1744 року разом зі старшим братом був удостоєний графського титулу.

1744 року Імператриця Єлизавета Петрівна під час відвідувань Києва обрала місце, де згодом буде збудовано Маріїнський палац за проектом Бартоломео Растреллі саме для графа Розумовського.

Після повернення з-за кордону 1745 року одержав чин дійсного камергера. Маючи гарну зовнішність, чудову освіту та приємні манери, швидко завойовує високий авторитет у імператорському дворі. Повернувшися до Петербургу, 1745 р. був призначений президентом Російської Академії Наук (1746). 1746 року одружився з родичкою імператриці Єлизавети I, Катериною Наришкіною.

У 1746 року 18-річного Розумовського призначено президентом Петербурзької Академії наук. Ідучи назустріч проханням Олексія Розумовського та козацької старшини, Єлизавета Петрівна відновила гетьманство, скасоване після смерті гетьмана Данила Апостола 1734 року.

5(16) травня 1747, на домагання козацької старшини, підтриманої Олексієм Розумовським, імператриця Єлизавета I Петрівна іменним указом «Про Буття в Малоросії гетьманові за колишніми норовами і звичаями» відновила гетьманат. На Глухівській раді в лютому 1750 року за вказівкою імператриці гетьманом Лівобережної України обрано Кирила Розумовського. Однак самого Кирила на церемонії не було, він не захотів їхати із столиці в провінцію. Лише в 1751 р., за суворим наказом імператриці Єлизавети, гетьман поїхав у Глухів.

Реформа Гетьманщини 

 Палац гетьмана Кирила Розумовського

 

Намагався перебудувати Гетьманщину на європейський лад. У процесі цієї перебудови виявилися дві головні політичні течії серед вищої козацької старшини. Одна з них, консервативна (речниками її були генеральний писар Андрій Безбородько й генеральний підскарбій Михайло Скоропадський), намагалася, зберігаючи традиційний козацький устрій Гетьманщини, наблизити його до шляхетського ладу Речі Посполитої. За гетьманування Кирила Розумовського Гетьманщину було поділено на повіти, запроваджено систему шляхетських судів — земських, ґродських і підкоморських (1760-1763), війтівські посади у великих містах передано до козацької старшини.

Розширилися політичні права старшини, яка частіше брала участь у старшинських з’їздах, «зібраннях», а згодом (1763-1764) у «Генеральному зібранні» в Глухові для обговорення важливіших справ і проектів державних реформ. Термін «шляхетство» став офіційною назвою козацької старшини. Поруч з тим ішов процес обмеження прав посполитих, але одночасно було відкрито ширший доступ до старшини представникам некозацьких верств (духовенство, міський патриціат тощо).

Друга політична течія, до якої належали здебільшого представники молодої старшинської інтелігенції, що здобували часто високу освіту в Західній Європі (речником їх були брати Туманські, зокрема Василь, майбутній генеральний писар), шукала зразків для державної перебудови своєї країни на Заході й воліла встановити в Малоросії (в дусі освіченого абсолютизму) гетьманську монархію, спадкову в роді Розумовських, але з наданням їй певних конституційних форм парламентарного типу («Генеральні зібрання»). Ця течія набрала більшого впливу на початку 1760-х pp., коли вона 1764 року (мабуть, за згодою К.Розумовського) зробила спробу висунути свої домагання не лише в Малоросії, але й перед російським урядом.

Це пожвавлення малоросійського політичного життя й думки було пов’язане з діяльністю самого К.Розумовського. Він намагався — але без успіху — дістати право дипломатичних зносин, дбав про розвиток малоросійської торгівлі й промисловості, розпочав широку програму «національних строєній» (у зв’язку з проектом перенесення столиці до Батурина — цими заходами керував Григорій Теплов), реформував козацьке військо («воїнська екзерциція», за проектом полковника лубенського Івана Кулябки та інші заходи), планував відкриття університету в Батурині, сприяв розвиткові малоросійської науки (зокрема історії), літератури й мистецтва.

Останній гетьман 

 

Меморіальна дошка на Свято-Воскресінському храмі у Батурині

 

 

Російський уряд прагнув централізувати імперію та ліквідувати архаїчні, феодальні рудименти накшталт Гетьманщини (указ 1754 року про контроль над фінансами Гетьманщини; скасування індукти й евекти у 1754 р.; ліквідація митного кордону між Росією й Малоросією 1755 року; вилучення Києва з під влади гетьмана; передача українських справ знову у відомство Сенату і контроль над наданням урядів і маєтків гетьманом тощо).

Новий уряд Катерини II посилив централістичну політику щодо Малоросії. З другого боку, соціальна політика К.Розумовського й перетворення Гетьманщини на державу шляхетського типу поглибили соціальні суперечності, а династичні плани К.Розумовського викликали опозицію й опір з боку шляхетської аристократії. До того додалися ще великі втрати України внаслідок її участі у Семилітній війні. У цих умовах Катерина II скористалася з петиції про спадкове гетьманство в роді Розумовських, і 1764 року примусила Кирила Розумовського відмовитись від гетьманства, за що йому зберегли становище високого достойника Російської імперії, забезпечили велику пенсію й надали у власність колишні гетьманські маєтки, зокрема, Батурин.

Понад 11 років (1755-1767) проводив то за кордоном, то в обох російських столицях. Наостанок таки повернувся до Батурина — прожив там останні 9 років. Тут він будує для себе розкішний палац, де збирає одну з найбагатших у Європі бібліотек.

Заповів поховати себе в склепі-мавзолеї збудованої ним на території Воскресенської церкви. Її звели на місці зруйнованого мазепинського Троїцького собору. 1927 року радянські чиновники від культури відкрили його саркофаг, забрали коштовні речі, а склеп засипали землею.

 

Facebookgoogle_pluslinkedinmail


2015. All rights reserved.

Оприлюднено 29/03/2016 Nadia_Halushka в категоріі "ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР", "Люди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *