Березень 19

Максим Рильський: Ми працю любимо, що в творчість перейшла

рильський Максим Рильський народився 19 березня 1895 р. в сім’ї українського етнографа і культуролога Тадея Рильського, що походив з давнього сполонізованого українського роду, та простої селянки Меланії з с. Романівки колишнього Сквирського повіту (тепер Попільнянського району Житомирської області). Народився хлопець у Києві, але його дитинство промайнуло в с. Романівці.

В автобіографічній розповіді «Із давніх літ» Максим Рильський з теплотою згадував це село понад річкою Унавою, що, перепинена греблею, розливається в широкий, зарослий очеретом і лататтям ставок. Тут він почав пізнавати світ як «таємничу, ледве розкриту книгу». Різні грані цього світу — «стоголосе поле», біла гречка, «вітер кучерявий», садок, що біліє цвітом і «тихо ронить пелюстки», цвітіння бузку, гудіння «веселих бджіл» — потім природно увійдуть у вірші поета і нададуть їм виразного національного колориту.

cd246-001Навчався Максим у приватній гімназії відомого київського педагога Володимира Науменка, жив у Миколи Лисенка та Олександра Русова. Таке культурне середовище, в якому з повагою ставилися до всього українського, сприяло формуванню підлітка в національному дусі, виробленню в нього відповідних поглядів, запитів, смаків. Хлопець рано починає віршувати, а у 1910 р. виходить книжка його лірики «На білих островах».

       Люби природу не як символ
       
       душі своєї,
       
       Люби природу не для себе,
       
       Люби для неї.
       
       . . . . . . . . . . . . . . . . .
       
       Вона — це мати. Будь же сином,
       
       А не естетом,
       
       І станеш ти не папіряним —
       
       Живим поетом!

У 1915 р. Максим став студентом Київського університету, де спочатку два роки вивчав медицину, потім навчався на історико-філологічному факультеті.

Громадянська війна, голод і холод змусили юнака перервати навчання і покинути місто. Він учителює у школах сіл Вчорайше та Романівна на Житомирщині (1917 — 1923). Багато читає, студіює наукові праці з проблем філософії, естетики, літературознавства, історіософії, стає високоерудованою людиною в царині мистецтва та гуманітарних наук. У Києві виходять збірки його лірики «Під осінніми зорями» (1918), «Синя далечінь» (1922), поема-ідилія «На узліссі» (1918).

Переїхавши до Києва, поет продовжує працювати вчителем української мови та літератури в школах та на робітфаку інституту народної освіти, читає курс теорії перекладу в інституті лінгвістичної освіти. Водночас видає кілька збірок поезії — «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929), багато перекладає з російської, польської та французької літератур.

Творча діяльність Рильського розгорталася тоді в річищі неокласицизму — художньої школи українських поетів, зорієнтованої на античну класику, на продовження гуманістичних традицій європейської поезії нового часу. Неокласиками називали тих поетів і критиків, які групувалися навколо журналу «Книгар» (1918 — 1920), а пізніше — біля київського видавництва «Слово».

images (1)Миколу Зерова, Максима Рильського, Павла Филиповича, Михайла Драй-Хмару, Освальда Бургардта об’єднували поглиблений інтерес до загальнолюдських цінностей, прагнення підняти престиж художнього слова, з його допомогою  вирішувати  філософські,   історичні,  моральноетичні проблеми. Так ці поети намагалися оберігати українську літературу від примітивізму, поширюваного графоманами, котрі нібито писали на «злобу дня».

Відомо, що сталінщина спрямовувала репресивні удари насамперед проти мислячої національної інтелігенції. Були ув’язнені, а потім замучені в концтаборах Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара. Арештовують у 1931 р. і півроку тримають у Лук’янівській в’язниці Києва Рильського. Тільки Освальду Бургардту (Юрієві Клену) вдалося емігрувати, що й врятувало йому життя.

Тяжкі часи настали для Рильського. Щоб вижити, доводилося говорити не своїм голосом. Тому в 30-х роках не раз виходять з-під його пера плакатні вірші-заклики. Тоталітарній системі були потрібні тільки такі твори, де б вона «оспівувалася», «підносилася», «звеличувалася». Правда, часом дозволялося надрукувати й щось «нейтральне», і такі можливості Рильський та інші автори намагалися використовувати.

У роки війни проти фашистських заброд на хвилі загальнонародного патріотичного піднесення знову щиро за-звучало й слово Рильського, який перебував в евакуації спочатку в Уфі, а потім у Москві. Видані тоді поетичні книжки — «За рідну землю» (1941), «Слово про рідну матір» (1942), «Світова зоря» (1942), «Світла зброя» (1942), «Велика година» (1943), «Неопалима купина» (1944) — є художнім літописом роздумів і переживань патріота в той трагічний час.

m-rylskiyЗа видатні заслуги в розвитку науки і культури Рильського було обрано академіком АН УРСР (1943), а згодом і академіком АН СРСР (1958). Він очолював Спілку письменників України (1943 — 1946), був директором академічного інституту мистецтвознавства, фольклору й етнографії (1944 — 1964).

Серед кращих поетичних книжок повоєнного часу — «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «Зимові записи» (1964).

Пам"ятник М.Рильському в Голосіївському парку м.Київ
Пам”ятник М.Рильському в Голосіївському парку м.Київ

Не стало Рильського 24 липня 1964 р. Поховано його на Байковому кладовищі в Києві.

Джерело

Facebookgoogle_pluslinkedinmail


2015. All rights reserved.

Оприлюднено 19/03/2016 Nadia_Halushka в категоріі "ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР", "Люди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *