Лютий 19

19 лютого 1954 р. передача Кримської області до складу УРСР

Приєднання Криму до України — передача Кримської області РРФСР до складу УРСР, що відбулася на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року.

Незважаючи на те, що видання указу часто називають особистою ініціативою тісно пов’язаного з Україною Першого секретаря ЦК КПРС Н. С. Хрущова, сучасні історики стверджують, що таке твердження не відповідає істині. Як вважають деякі українські дослідники, ця передача виявилася вимушеною мірою через важку економічну ситуацію на півострові, викликаною післявоєнною розрухою та браком робочої сили після депортації кримських татар, а переселенці з російських регіонів не мали навичок господарювання в степових зонах Криму. Тому в 1954 Кримська область була передана Україні з наступним формулюванням:

«Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість та тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською областю та Українською РСР».

25 січня 1954 на засіданні Президії ЦК КПРС було затверджено проект Указу Президії Верховної Ради СРСР про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР. Перший секретар Кримського обкому КПРС Павло Титов, який виступив проти передачі області до складу Української РСР, був знятий з посади та відправлений в Москву на посаду заступника міністра сільського господарства РРФСР.

5 лютого 1954 Президія Верховної Ради РРФСР ухвалила передати Кримську область Української РСР.

Протокол № 41 засідання Президії Верховної Ради РРФСР

5 лютого 1954

“Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською областю й Українською РСР, Президія Верховного Ради РРФСР постановляє: Передати Кримську область зі складу РРФСР до складу Української РСР.

Цю постанову внести на затвердження Президії Верховної Ради СРСР.

Указ Президії ВР СРСР

19 лютого 1954 Президія Верховної Ради СРСР видала Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». 26 квітня того ж року Верховна Рада СРСР законом «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР» затвердила указ Президії і внесла відповідні зміни до статті 22 і 23 Конституції СРСР (Головував на засіданні про передачу Кримської області Г. М. Маленков; указ від 19 лютого та закон від 26 квітня підписав голова Президії Верховної Ради СРСР К. Є. Ворошилов).

У складі радянської України Кримська область перебувала в 1954–1991 рр.., В 1991-м була за результатами референдуму відновлена ​​Кримська АРСР для входження в СНД (по новому Союзному договору), в 1992-м автономія підписала договір з Україною.

Історія Криму

Наслідки

Демографія

У період входження Криму до Української РСР, в період між переписами 1959 і 1989 у національному складі республіки зміни були незначними:

  • 1939 — 1 123 800 осіб (49,6% росіян, 19,4% кримських татар, 13,7% українців, 5,8% євреїв, 4,5% німців, 1,8% греків, 1,4% болгар, 1,1% вірмен, 0,5% поляків)
  • 1959 — 1 201 500 осіб (71,4% росіян, 22,3% українців, 2,2% євреїв, 0,1% поляків)
  • 1979 — 2 135 900 осіб (68,4% росіян, 25,6% українців, 1,1% євреїв, 0,7% кримських татар, 0,3% поляків, 0,2% вірмен, 0,2% греків)
  • 1989 — 2 430 500 осіб (67,1% росіян, 25,8% українців, 1,6% кримських татар, 0,7% євреїв, 0,3% поляків, 0,1% греків)

При цьому кількість осіб, що вважали українську мову рідною станом на 1989 рік становив лише 13,1%.

Істотні зміни національного складу, що засвідчили переписи 1939 і 1959, пов’язані з депортацією кримських татар у травні 1944 році, а також депортацією інших національних меншин у червні 1944. Обидві операції відбувалися, однак, за часів входження Криму до складу РРФСР.

Економіка

За часів входження Криму до складу Української РСР в Криму були збудовані:

  • Північно-Кримський канал (1932–1971 рр.), довжиною 402,6 км, і максимальною пропускною спроможністю 380 м³/сек, і площею зрошування — 380 тис. га
  • Сімферопольська ТЕЦ (1955-60 рр.)
  • Тролейбусна лінія, що з’єднала Сімферополь, Алушту і Ялту (1959).

Міфи щодо нелегітимності передачі Крим

Кримська область

В російських джерелах набула значного поширення думка про те, що приєднання Криму до України було нелегітимним з точки зору радянського законодавства. Зокрема зазначається, що згідно зі статтею 18 Конституції СРСР, що діяла станом на 1954 рік, територія республік не могла бути змінена без їх згоди. Хоча такі згоди й були оформлені з боку обох республік у вигляді постанов Президій їх Верховних Рад, однак згідно зі статтею 33 Конституції РРФСР, що містила перелік повноважень Президії Верховної Ради РРФСР, остання повноважень на прийняття рішень щодо зміни меж РРФСР не мала; відповідно до статей 14, 31 це питання перебувало у віданні Верховної Ради.

В той же час дослідники відмічають, що 2 червня 1954 року на найближчій — п’ятій сесії Верховної Ради РРФСР делегати одностайно проголосували за приведення російської Конституції у відповідність із загальносоюзною, а саме щодо зміни статті 14 Конституції РРФСР і вилучення з неї Кримської області. Таким чином Верхована Рада РРФСР зафіксувала свою згоду на передачу Кримської області УРСР. Право на зміни конституції РРФСР закріплювалися ст. 151 конституції РРФСР, відтак із публікацією закону «Про внесення змін і доповнень до статті 14 Конституції (Основного Закону) РРФСР» приєднання Криму до Української СРСР було завершено[9].

Севастополь

Існують також і міфи про нелегітимність входження міста Севастополь до складу Української РСР. Зокрема в російських джерелах вказується на те, що Кримська область була передана до складу Української РСР без зазначення статусу Севастополя, що був на той момент містом республіканського підпорядкування РРФСР, а постанова Президії Верховної Ради РРФСР від 29.10.1948 N 761/2, в якій говорилося про виведення Севастополя зі складу Кримської області не скасовувалася.

Натомість, правовий статус Севастополя як міста республіканського підпорядкування не був закріплений у конституції РРФСР. Дослідники також зазначають, що виокремлення міста не означало зміну кордонів Кримської області. У збірниках «СССР. Административно­территориальное деление союзних республик» від 1947, 1949 і 1954 років вказується абсолютно ідентична площа території Кримської області — 26,0 тис. кв. км. Після приєднання Криму до України 1954 року Севастополь на політико-адміністративних картах вказується територією УРСР. Документ адміністративно­-територіального поділу СРСР 1954 року визначає в м. Севастополі три окремі райони: 1. Корабельний, 2. Північний (Северный), 3. Сталінський. Водночас відносить місто Севастополь до складу Української РСР і називає його містом республіканського підпорядкування.

В конституціях РРФСР та УРСР правовий статус Севастополя був закріплений 1978 року. Так, 12 квітня 1978 р. Верховна Рада РРФСР прийняла нову Конституцію, де в статті 71 були вказані лише 2 міста республіканського підпорядкування РРФСР: Москва та Ленінград, що підтверджувало, що Севастополь, як місто республіканського підпорядкування РРФСР, вищий законодавчий орган РРФСР не розглядає. 20 квітня 1978 Верховна Рада УРСР прийняла Конституцію, в якій Севастополь був вказаний в якості міста республіканського підпорядкування Української РСР (ст. 77 Конституції УРСР).

Джерело

Facebookgoogle_pluslinkedin


2015. All rights reserved.

Оприлюднено 19/02/2016 в категоріі "ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *